Дещо про гру волейбол

Серед популярних ігор з м'ячем волейбол не має собі рівних. Ця гра проста й доступна людям будь-якого віку.

Майданчик для гри у волейбол — досить проста споруда, але він може стати своєрідним центром фізкультурно-оздоровчої роботи у колективі фізкультури і за місцем проживання населення. Про необхідність створення таких центрів наголошується в постанові ЦК КПРС «Про заходи щодо поліпшення використання клубних закладів та спортивних споруд» (червень 1985 p.), де зокрема підкреслено, що заклади культури і спорту покликані сприяти підвищенню трудової і громадської активності трудящих у розв'язанні завдань соціально-економічного розвитку країни.

Спорудити волейбольний майданчик можна власними силами в кожному трудовому колективі. Таке будівництво слід всіляко заохочувати. Адже обладнання майданчика, фізкультурні заняття на ньому сприятимуть згуртуванню людей, допоможуть позбутися шкідливих звичок. Саме на це наголошено у постанові ЦК КПРС «Про заходи щодо подолання пияцтва й алкоголізму» (травень 1985 p.).

Волейбол — командна гра. Обов'язки гравців визначають відповідно до їхніх особистих здібностей та інтересів команди. Всі гравці повинні добре діяти в нападі і захисті. Тактичні дії команди залежать від рівня підготовки гравців і гри суперників.

Зусиллями радянських фахівців і спортсменів-ентузіастів волейбол перетворився на стрімку мужню атлетичну гру, набув справді всенародної популярності.

Розвиткові волейболу сприяли перша Всесоюзна спартакіада 1928 р. і Спартакіада школярів і піонерів 1929 р.

У 1933 р. в Дніпропетровську відбувся перший чемпіонат країни, а через два року у Ташкенті, радянські волейболісти провели свою першу міжнародну зустріч із командою Афганістану. В двох партіях (тоді матч складався з трьох партій) гості не виграли жодного очка.

Планувалося розширити міжнародні зв'язки радянських спортсменів. Однак ці плани перервала Велика Вітчизняна війна.

Після салюту Перемоги ожили наші стадіони, зали, ігрові майданчики, відновилося спортивне життя країни.

В 1949 р. у Празі чоловіча збірна команда СРСР брала участь у чемпіонаті світу. Золоті медалі першого чемпіонату світу з волейболу вибороли радянські спортсмени. В складі радянської команди золотою медаллю був нагороджений киянин Михайло Піменов. Того ж року в Празі радянські дівчата стали першими чемпіонами Європи. Відтоді радянські волейболісти регулярно беруть участь у міжнародних зустрічах.

До олімпійської програми волейбол було включено тільки в 1964 р. в Токіо. Першим чемпіоном серед чоловіків стала збірна команда СРСР. У жіночому турнірі перемогли японки.

Волейбольний турнір Ігор XIX Олімпіади в Мехіко закінчився перемогою радянських волейболістів. І чоловіча, і жіноча команди піднялися на найвищу сходинку п'єдесталу пошани.

На Олімпіаді в Мюнхені жіноча збірна нашої країни вдруге стала олімпійським чемпіоном, а чоловіки — бронзовими призерами.

На Олімпіаді у Монреалі наші команди здобули срібні медалі. 

На XXII Олімпіаді жіноча й чоловіча збірні Радянського Союзу стали чемпіонами. Через 12 років кращим представникам вітчизняної школи волейболу знову вдалося зробити золотий олімпійський дубль.

В нашій республіці волейболом займається 1 млн. 200 тис. чоловік. Майстерність українських волейболістів швидко зростає. Значно розширилась географія волейбольних центрів. Популярною стала ця гра в сільських колективах фізичної культури, де налічується близько 410 тис. волейболістів.

Щороку республіканська рада «Колос» проводить змагання на першість серед колективів фізичної культури.

В сучасному волейболі досягнути високих спортивних результатів неможливо без наполегливої і систематичної навчально-тренувальної роботи.

Поєднання гри у волейбол з підготовкою до виконання нормативів комплексу ГПО є цінним засобом всебічної фізичної підготовки, вдосконалення якостей, набуття навиків, необхідних в трудовій діяльності й для захисту Вітчизни. 

Волейбол сприяє розвиткові наполегливості, сміливості, виховує почуття колективізму, волю до перемоги та ін. У чому ж полягає зміст цієї популярної гри? Дві команди по шість чоловік в кожній розташовуються на майданчику розміром 18X9 м.

Їх розділяє сітка (рис. 1). М'яч руками перебивають через сітку на половину суперників. Якщо команді вдається перебити м'яч так, що суперник не зможе прийняти його, то вона виграє очко або право на подачу. Кількість ударів і всі дії гравців обмежені правилами. Змагання складаються з З або 5 партій і проводяться відповідно до 2 або 3 виграних партій. Це передбачається положенням про змагання.

Коли змагання складаються з 3 партій, то при рахунку 1:1 (а з 5 партій — 2:2) призначається третя (або п'ята) вирішальна партія. Партія вважається виграною, якщо команда набрала не менше 15 очок з обов'язковою перевагою у 2 очка (17:15, 18:16, 19:17 тощо). Очко в партії команда отримує тільки при своїй подачі, якщо при цьому суперник зробив помилку. Коли ж команда подає м'яч і помиляється, то вона втрачає право на подачу.

Сучасний волейбол — комбінаційна гра, що проходить у високому темпі, атаки розвиваються швидко, взаємодії гравців біля сітки складні.

Гра між командами високого класу триває 1,5—2 год, а в окремих випадках — 2,5—3 год, протягом якої волейболіст виконує 250—300 ігрових прийомів. Середня тривалість ігрової фрази дорівнює 7 с. Діяльність гравців різноманітна.  Вони повинні миттєво вміти переключатися від нападу до захисту. Така миттєва зміна ситуацій обумовлюється правилами гри. Кожна команда може лише тричі торкнутися м'яча (крім торкання при блокуванні) на своїй половині майданчика. За одну гру волейболіст високого класу втрачає біля 2 кг маси, що свідчить про велику затрату енергії, частота серцевих скорочень (ЧСС) досягає 180—200 в 1 хв в результаті високої рухової активності.