Розмір волейбольного майданчика — 18*9 м. Але, вибираючи для нього місце, слід враховувати, щоб будови, дерева та інші предмети були віддалені не менше, як на 3,5 м від краю майданчика (рис. 54).
Покриттям може бути природний грунт. Верхній його шар скопують лопатою на глибину 10 см і змішують з піском або глиною, після чого розпушують граблями і утрамбовують катком. Потім майданчик посипають тонким шаром піску і знову трамбують легким катком. Пісок, що не пристав, змітають мітлою.
Покриттям може бути природний грунт. Верхній його шар скопують лопатою на глибину 10 см і змішують з піском або глиною, після чого розпушують граблями і утрамбовують катком. Потім майданчик посипають тонким шаром піску і знову трамбують легким катком. Пісок, що не пристав, змітають мітлою.
Розмітку майданчика проводять відповідно до правил і наносять крейдою або фарбою. Лінії розмітки завширшки. 5 см входять до розмірів майданчика. Забороняється позначати лінії майданчика рівчаками, дерев'яними кілочками або рейками. Такий спосіб розмітки може спричинити нещасний випадок, травму.
Кращим грунтом для основи майданчика є глинисто-піщаний.
Для будівництва волейбольного майданчика використовують биту цеглу, щебінь, вугільний шлак, пісок, глину, землю. В грунті викопують яму розміром 10*20 м і глибиною 30 см. В основі ями влаштовують дренажні канави. В канави кладуть крупний щебінь (биту цеглу) або їх накривають решітками. В основі майданчика укладають биту цеглу або щебінь діаметром не менше 5 см, потім шар щебеню або шлаку діаметром 2—5 см. Кожний шар трамбується катками. Верхній покрив завтовшки 5—8 см — твердий, але здатний пропускати воду і не створювати пилу в суху погоду. Глина для поверхневого шару повинна товкти і просіяти. Якщо склад покривного шару не зв'язався, треба додати до нього глини або будівельних висівок, а якщо він дуже жорсткий — тоді піску.
Варіанти складу спеціальної суміші різноманітні й добираються залежно від наявності матеріалів, їх якості, кліматичних умов тощо. Наприклад: 35 % глини, 65 % цегляного порошку або ЗО % глини, 60 % землі, 10 % будівельної висівки та ін. Така суміш насипається на дренаж, поливається рясно водою, а потім вже трамбується протягом 2—3 днів з періодичним поливанням. Поверхня майданчика посилається сіяним піском або цегляним порошком і знову-поливається та трамбується.
Збудований таким чином майданчик має ряд переваг. Завдяки дренажу та спаду від середини майданчика до ліній подачі поверхня скоро просихає після дощу, вона рівна та пружна.
Разом з тим майданчик вимагає повсякденного догляду. В спеку його слід поливати декілька разів на день, невеликі пошкодження підсипати та трамбувати, а білі лінії періодично відновлювати.
Навколо майданчика бажано посадити дерева. Майданчик розташовується з заходу на схід. Коли будується не один, а декілька волейбольних майданчиків, тоді їх краще розташовувати паралельно і на одному рівні.
Для судді встановлюють суддівську вишку. її висота повинна бути такою, щоб рівень очей судді був на 20— 70 см вище верхнього краю сітки.
Планка для вимірювання висоти сітки може бути дерев'яною або металевою. На ній наносяться позначки, які від¬повідають висоті сітки для всіх груп, що займаються в секції.
Бажано, щоб на волейбольному майданчику і в спортивному залі було найпростіше обладнання для швидкого оволодіння прийомами техніки гри і підвищення рівня спеціальної фізичної підготовки спортсменів.
Своїми силами, без великих витрат, можна зробити підвісні м'ячі, похилу раму з м'ячами, м'яч на амортизаторі, щит-мішень, переносні стояки-блок, кільця-мішень, тумбу (лаву) для стрибків. На рис. 55 показано допоміжне обладнання, яке можна застосовувати в навчально-тренувальній роботі.
1. Підвісні м'ячі (рис. 55, а) використовують для оволодіння технікою подач, передач, нападаючого удару, блокування й розвитку стрибучості. Для цього на стелі або кронштейнах підвішують декілька м'ячів так, щоб можна було змінювати висоту. Для вдосконалення техніки нападаючого удару м'яч підвішують так, щоб після удару він відокремився од фіксатора й полетів у заданому напрямку. 2. Похила рама з м'ячами і сіткою (рис. 55, б). Основ-не її призначення — вдосконалення техніки нападаючого удару і блокування.
3. М'яч на амортизаторі (рис. 55, в). Конструкція кріплення м'яча на амортизаторі різноманітна. Найдоцільніше прикріплювати м'яч на амортизаторі над сіткою або між двома стінами. За допомогою цього обладнання можна вивчати та вдосконалювати техніку нападаючих ударів.
4. Щит-мішень (рис. 55, г) використовують, головним чином, для вдосконалення точності передач і подач. З досок або товстої фанери роблять щит розміром 100*100 см, малюють на ньому три концентричних кола (як на мішені для стрільби). Щити-мішені підвішують або встановлюють на підставках на висоті 3—4 м.
5. Переносний стояк-блок (рис. 55, д) застосовують для обведення блоку під час вдосконалення нападаючих ударів.
6. Кільце-мішень (рис. 55, е) — для вдосконалення перших і других передач. При конструкції кілець-мішеней слід враховувати наявність шарнірного кріплення. Це дасть можливість змінювати площину верхньої частини кільця, що допоможе вдосконаленню передачі м'яча з різною траєкторією і під різними кутами.
7. Тумба (лава) використовується для розвитку стрибучості, а при великій кількості повторень — стрибкової витривалості. її можна зробити, збивши зі шпунтованих дощок товщиною 5 см декілька зйомних секцій, за допомогою яких можна регулювати її висоту залежно від фізичної підготовки гравців. Конструкція тумби може бути різною.
Крім цього обладнання у спортивному залі бажано мати декілька сіток, що дасть змогу одночасно вдосконалювати різноманітні прийоми гри.
Розміщення допоміжного обладнання в спеціальному волейбольному залі показано на рис. 56.
За допомогою спеціального обладнання створюються умови для вдосконалення техніко-тактичної майстерності, проведення занять з урахуванням індивідуальних особливостей, досягнення тренувального ефекту в процесі багаторічної підготовки волейболістів.
