Організація і планування навчально-тренувальних занять

Організація занять.

Основною ланкою фізкультурного руху є колектив фізичної культури. Життя фізкультурного колективу органічно пов'язане з життям трудових колективів. Спорт став могутнім засобом розвитку волі, мужності, енергії працівників, сприяє підвищенню продуктивності їх праці.

У колективах фізичної культури створюються секції з волейболу, для роботи яких обирається бюро.

У секції приймають всіх, хто бажає грати у волейбол і допущених лікарем до занять. У секції з волейболу рекомендується створювати навчальні групи: 15—20 чоловік — початкивці, 14-16 чоловік - спортсмени 3 і 2 розряду, 12—14 чоловік — 1 спортивною розряду й група  спортивного вдосконалення.

Від загальної кількості бажаючих заиматися в секції, їх віку, статі й спортивної підготовки встановлюється й кількість навчальних груп.

Доцільно створювати дитячі й юнацькі групи, де б заняття проводились за програмою спортивних секцій колективів фізкультури середніх шкіл. Навчально-тренувальні заняття проводять за розкладом секції.

Крім того, слід ознайомити гравців із завданням для самостійного вдосконалення окремих прийомів техніки гри, підвищення фізичної підготовки, зміцнення здоров'я та загартування організму.

В період напруженої виробничої діяльності спортсменам дають індивідуальні завдання для самостійних завдань. 

Протягом року проводиться підготовка та складання норм комплексу ГПО.

Постійно слід дотримуватись правил безпеки, санітарно-гігієнічних вимог щодо місць проведення занять, обладнання і інвентаря.

Особливу увагу приділяють виховній роботі. Відомо, що заняття спортом сприяють вихованню характера, вчать долати труднощі, що виникають у ході занять. Допомогу в організації і проведенні виховної роботи повинні надавати рада колективу фізичної культури і бюро спортивної секції.

У кожній секції з волейболу мають бути такі документи: розклад занять, конспекти уроків, журнал обліку роботи тренера (інструктора).

Основні завдання, що стоять перед навчальними групами початківців (перший рік навчання): розвивати якості, необхідні волейболістові (швидкість, силу, спритність); зміцнювати здоров'я; готуватися й складати норми комплексу ГПО; вивчити основні прийоми техніки, найпростіші тактичні дії нападу й захисту; виконати III спортивний розряд.

Основні завдання, що стоять перед навчальними групами ПІ спортивного розряду: підвищувати рівень фізичної підготовки і розвивати якості, необхідні для волейболіста (швидкість, силу, витривалість, спритність); зміцнювати здоров'я; готуватися й складати норми комплексу ГПО; вдосконалювати освоєні й вивчати складніші прийоми техніки, тактичні дії нападу й захисту; виконати II спортивний розряд; набути знання і навички практичного суддівства змагань.

Основні завдання, що стоять перед учбовими групами 2 і 1  спортивних розрядів: підвищувати рівень фізичної підготовки; зміцнювати здоров'я; виконати норми м»ш су ГПО; вдосконалювати техніку, тактичні дії нападу й захисту в ускладнених умовах; виконати І спортивний розряд; набути інструкторських навиків з організації та проведення навчально-тренувальних занять; скласти іспити на звання громадського тренера з волейболу; набути знань і навиків практичного суддівства змагань й отримати суддівську категорію.

Навчально-тренувальні заняття проводяться у формі уроків. Завдання і зміст кожного уроку визначають залежно від мети занять, пори року, складу групи й умов проведення уроку.

Теоретичні заняття проводяться у формі бесіди (тривалість 15—20 хв). Важливо приділяти увагу технічній, тактичній, а також загальній фізичній підготовці, зміцненню здоров'я і загартовуванню, використовуючи природні фактори (сонце, повітря, вода).

Загально розвіваючи вправи слід виконувати протягом всього навчально-тренувального процесу. їх включають у кожний урок. В окремих заняттях доцільно повністю приділяти увагу загальній і спеціальній фізичній підготовці.

Планування занять. Система спортивного тренування передбачає тренувальний процес протягом року, як обов'язкову умову для забезпечення всебічного фізичного розвитку спортсмена, зміцнення його здоров'я, вдосконалення майстерності та досягнення високих результатів. Для виконання цих умов передбачається обов'язкова організація і проведення систематичної багаторічної та планової навчально-тренувальної і виховної роботи.

З групами новачків проводять три заняття, а з іншими спортсменами 4—5 разів на тиждень. Тривалість занять — до 2 год.

План на рік складається з урахуванням періодизації спортивного тренування і поділяється на два цикли: осінньо-зимовий і весняно-літній. У кожному циклі виділяють три періоди — підготовчий, загальний і перехідний. У кожному вирішуються певні завдання і добираються засоби для їх виконання. Тривалість періодів і їхній зміст залежить від підготовки гравців, їх віку, термінів змагань, кліматичних умов місцевості і особливостей виробничої діяльності.

Навчальний рік для новачків можна поділити на 2 цикли, враховуючи що спрямованість занять цих груп носить в основному підготовчий характер.

Орієнтовна тривалість періодів осінньо-зимового циклу: 

підготовчий період 1 жовтня - 15 грудня, змагальний період - 15 грудня - 15 березня, перехідний період - 15 березня - 15 квітня.
Тренувальний весняно-літній цикл можна спланувати так: підготовчий період - 15 квітня - 15 червня; змагальний період — 15 червня — 30 серпня; перехідний період — 1—30 вересня.

Відповідно до такого планування щороку проводиться ряд змагань на літніх майданчиках і в спортивних залах, Ці змагання мають важливе значення для команди.

У кожному періоді навчально-тренувального процесу приділяють увагу фізичній, технічній, тактичній, психологічній і теоретичній підготовці.

У річному циклі обов'язково планують, коли необхідно досягти найвищого рівня спортивної підготовки, як довго цей рівень зберігатиметься і коли можна перейти до актив¬ного відпочинку.

Підготовчий період, У цьому періоді вирішуються завдання всебічної фізичної підготовки. Волейболісти готуються і беруть участь у змаганнях з нормативів комплексу ГПО. Вивчається-техніка і тактика гри. Проводяться тренувальні й контрольні ігри в своєму колективі і товариські зустрічі з іншими колективами, завершується комплектування основного складу команди.
Підготовчий період поділяють на три етапи: загальної та спеціальної підготовки і передзмагальний.

На першому етапі основну увагу приділяють фізичній підготовці (40—45 % загального часу). Співвідношення загальної і спеціальної фізичної підготовки в цей час складає 2:1. На технічну підготовку відводять 35—40 %, а на тактичну — 25—15 % загального часу. Психологічній та теоретичній підготовці приділяють увагу на всіх етапах.

На другому етапі фізичній підготовці відводять 25 — 15 % загального часу. Значно більше уваги приділяють спеціальній фізичній підготовці (співвідношення 1:2). Технічній підготовці —35 — 40%, а тактичній підготовці —40 — 45% загального часу.

На етапі перед змагальної підготовки фізичній підготовці відводять 15—20 % загального часу. Спеціальна фізична підготовка домінує над загальною (співвідношення 1:3). Технічна підготовка займає 30—25%, а тактична — 55— 65 % від загального часу.

При такому плануванні в підготовчому періоді гравці Досягають найкращої спортивної форми, необхідної для участі в змаганнях.

Змагальний період. Основне завдання цього періоду — Досягнення високих стабільних результатів за рахунок високого рівня тренованості, володіння правильною технікою і сучасною тактикою, зіграності команди. Гравці беруть участь в офіційних календарних змаганнях на першості колективу фізичної культури району, області тощо. Разом з вивченням нових тактичних дій і вдосконаленням техніки підтримується рівень загальної і спеціальної фізично підготовки.

Співвідношення фізичної, технічної і тактичної підготовки зберігається на рівні перед змагального етапу.

Завданням психологічної підготовки є забезпечення максимальної мобілізації і готовності волейболістів до кожної календарної гри і в цілому до змагань. Акцентується увага! на вихованні вольових якостей, витримки, сміливості, рішучості в ігрових діях, на подоланні невпевненості, страху, активності в складних змагальних умовах.

Теоретична підготовка спрямована на вивчення особливостей тренування в змагальному періоді, аналіз , гри команд і окремих гравців суперників, на складання планів; гри, розбір ігор і змагань.

Перехідний період. Протягом перехідного періоду слід забезпечити активний відпочинок спортсменів. 

Рекомендуються туристичні походи і заняття іншими видами спорту (легкою атлетикою, плаванням, спортивними іграми, гімнастикою, акробатикою, лижним спортом тощо). В перехідному періоді зменшують загальний обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень.

Після змагального періоду весняно-літнього циклу передбачають відпочинок і самостійні заняття волейболістів за планом тренера (інструктора).

Теоретична підготовка

Теоретична підготовка є невід'ємною частиною навчально-тренувального процесу. Вона сприяє розширенню кругозору гравців з основних питань фізкультурного, спортивного руху в України, гігієни, лікарського контролю, самоконтролю гравців, подання першої допомоги тощо.

На початку навчання слід вивчати правила гри, аналізувати техніку виконання її прийомів, складати тактичні системи нападу і захисту. Теоретичні заняття дають змогу гравцеві брати активну участь у плануванні й аналізі тренувальних вправ, критично оцінювати свої дії, успішно виконувати завдання тренера. Спеціальні знання сприяють вдосконаленню спортивної майстерності.

Як правильно пояснити матеріал допоможе сайт - Педагогіка - http://pedagogika.org

Психологічна підготовка

Волейбол ставить високі вимоги до психологічної підготовки спортсменів. Без цього не можна досягти успіхів у змаганнях.

Психологічна підготовка — рівноцінний компонент усього навчально-тренувального процесу. її умовно поділяють на загальну психологічну підготовку та психологічну підготовку до змагання (гри). Завданням психологічної підготовки є формування дисциплінованості, наполегливості, завзятості, працелюбності, впевненості в своїх силах, здібності до максимального вияву своїх можливостей, сміливості, рішучості, волі до перемоги. (Психологія дітей і підлітків - http://psychologia.org.ua)

Психологічна підготовка гравця найбільше проявляється в напружених відповідальних іграх.

Готуючи команду до змагань, враховують такі основні моменти:

1. Бажано звільнити спортсменів напередодні гри від зайвого навантаження, підтримати їхнє бажання взяти участь у змаганнях і здобути перемогу.

2. Допомогти гравцям у вирішальний момент сконцентрувати і виявити свої найкращі якості для досягнення перемоги. Вміло обрана тактика гри, знання можливостей суперника відіграють важливу роль у досягненні успіхів.

Уже під час комплектування груп — майбутніх волейбольних команд — враховують особливості характеру кожного гравця.

Для розвитку вольових якостей рекомендуються такі вправи:

1. Гра двох команд, одна з яких веде рахунок в два очка (2:0,3: 1, 4: 2 тощо).

2. Для того, щоб мати право на подачу, команда має двічі підряд успішно завершити атаку.

3. Одній з команд перед партією дається перевага в рахунку (5:0, 7:0, 9:0 і т.д.).

4. Якщо гра проходить мляво, без елементів боротьби, то гравцям дають завдання виконувати вправи з фізичної і технічної підготовки. їх можна виконувати між партіями або спеціально зупинити для цього гру.

5. Перед початком кожної партії проведення розминки 5—8 хв.

6. Заміна малоактивних гравців або тих, які допускають помилки. Волейболісти, що не беруть участі в тренувальній грі, перебувають за межами майданчика і виконують спеціальні (додаткові) завдання тренера.

7. Гру проводять протягом певного часу (15—20— 25 хв). Виграє команда, яка набере більше очок.

8. Під час товариської зустрічі гравцям дають завдання не просто перемогти, а домогтися певного рахунку в партіях.

9. Гра в складних метеорологічних умовах, наприклад, під дощем, при сильному вітрі тощо.

Наполегливість, витримка й самовладання при подоланні труднощів у оволодінні складними прийомами техніки й тактики гри, сумлінне виконання фізичних вправ, єдиноборство з рівним чи сильнішим суперником загартовують волю й формують характер гравця.

Психологічні якості формуються не тільки під час тренування й змагань. У процесі виховання враховують особисті інтереси індивідуума, його смаки, уподобання, характер роботи, навчання тощо.

Група волейболістів тільки тоді стане справжньою командою, здатною успішно виступати у змаганнях, коли їх об'єднують спільні спортивні завдання, єдність думок і поглядів на різні життєві питання.

Вдосканалення технічних прийомів і тактичних дій

Переміщення гравців на майданчику

1. Гравці розміщуються на майданчику, за сигналом починають виконувати певні дії: біля сітки імітують стрибок, удар і блокування, на майданчику — падіння. Після чого кожний швидко переміщується і на місці свого партнера повторює його дії. Вправу виконують серійно 2—3 рази. Відпочинок 15—20 с (рис. 22).

2. За сигналами тренера — права рука піднесена вгору — гравці переміщуються приставними кроками вправо (за сигналом лівою — вліво), руки вгору і рух кистями назад — гравці переміщуються вперед; рух кистями вперед— гравці переміщуються назад (рис. 23).

3. У стрибку кидання тенісного м'яча через сітку, а на другій половині майданчика гравці швидко переміщуються до лицьової лінії і ловлять м'яч. Потім повторюють вправу (рис. 24).

4. Один гравець підкидає м'яч вгору-вперед, другий біжить, зупиняється кроком (стрибком), ловить м'яч на рівні голови (положення передачі м'яча двома руками), повертає м'яч назад для повторення вправи. Відстань спочатку 3—4 м, потім збільшується до 7—8 м.

5. Гравці шикуються на бокових лініях, кидають м'яч уперед, швидко переміщаються до м'яча, ловлять його і приймають правильну стойку волейболіста.

чі над сіткою, інші переміщаються на майданчику, імітують різні прийоми, а біля сітки — блокування м'яча (рис. 25).

7. «Човниковий» біг 4*9 м на волейбольному майданчику (між боковими лініями).

8. Те саме, тільки одночасно виконуються 4 падіння вперед на руки з перекатом на груди (або з перекатом на спину).

9. Імітація кількох (4—6) прийомів м'яча у падінні в різних напрямках і блокування в зоні 3.

10. Прискорення (3—4 м) з різних вихідних положень, які закінчуються імітацією прийому м'яча в падінні.

11. Один гравець з м'ячем стоїть біля сітки, другий (захисник) — на майданчику на відстані 3—4 м од партнера. Гравець кидає м'яч в сторону захисника або за нього, захисникові слід своєчасно переміститись і точно виконати передачу м'яча, після чого зайняти вихідне положення для повторення дій.

Верхня передача двома руками
1. Гравець спрямовує м'яч на стінку, переміщується вправо і вліво приставними кроками.

2. Гравець спрямовує м'яч на стінку, чергує сильні й слабкі передачі, а сам переміщується вперед і назад зви-чайним і подвійним кроком.

3. Гравець знаходиться біля стінки, вдосконалює верхню передачу з переміщенням у різних напрямках.

4. Гравці виконують передачу м'яча в парах з переміщенням в сторони приставними кроками.

5. Гравці передають один одному м'яч, поступово переміщуються від одної бокової лінії до другої.

6. Гравці стають у круги (2—4). З центру кожного круга тренер або гравець, який краще володіє передачею, спрямовує м'яч гравцям (по черзі).

7. Гравці шикуються в кілька колон і стають на лицьовій лінії майданчика. І з кожної колони по одному гравцю стають під сітку в зонах 2 і 4, звідки спрямовує м'яч в свою колону. Гравець, який стоїть в колоні першим, повинен одночасно підбігти до м'яча й виконати передачу.

8. Гравці шикуються в колону і стають на середині лицьової лінії майданчика. Вправа виконується двома під¬групами. З кожної підгрупи виходять по два гравці, які стоять у зонах 2 і 4, звідки по черзі направляють м'яч гравцеві з кожної колони. Той повинен своєчасно переміститись до м'яча і повернути його передачею двома руками зверху. 

9. Дві групи перебувають на різних сторонах майданчика в зоні 5, партнери стоять біля сітки в зоні 2 і спрямовують м'яч в зону 6. Гравці з зони 5 швидко переміщуються до м'яча, повертають м'яч верхньою передачею партнерам, які стоять біля сітки.

10. Передача в зону 3 після переміщення гравця вперед із зони 1. Цю вправу виконують після переміщення гравця вперед із зони 6 і 5 (рис. 26).

11. Передача гравцеві передньої лінії після переміщення гравців убік приставними кроками із зони 6 (рис. 27).

12. Те саме, тільки гравці розміщуються в зоні 1 або 5 (рис. 28).

13. Передача в зону 4 після переміщення гравця із зони 1 або 6 (рис. 29).

14. Передача із зони 6 в зону 3, друга передача із зони З у зону 4 (рис. 30).

15. Передача м'яча в зону 4 із зони 3 після переміщення гравців із зони 6 (рис. 31).

16. Передача із зони 3 за голову в зону 2 (рис. 32).

17. Передача із зони 2 в зону 4 після переміщення гравців із зони 1 в зону 2 та із зони 5 у зону 4 (рис. 33).

18. Те саме з переміщенням усіх гравців у напрямку польоту м'яча при розміщенні в різних зонах майданчика.

19. Передачу з подачі в зону 5 спрямовують у зону З, звідки виконують другу передачу — в зону 4, де завершують комбінацію нападаючим ударом в зону 1. Одночасно 3 цим інший гравець виконує подачу другим м'ячем.

20. Два, три гравці з кожного боку майданчика виконують подачу. Першу передачу спрямовують до сітки, друга передача на гравця, який приймав подачу, він передає м'яч на протилежний бік.

21. Гравці перебувають на майданчику, зберігаючи своє ігрове розміщення на передній лінії. Подачу виконують з права та зліва. Гравці приймають м'яч і виконують другу передачу для завершення атаки. Після 10—15 подач гравці переходять на один номер уперед (на рис. 34 перехід позначений пунктирною лінією і вказаний стрілкою).

22. Взаємодія гравців при передачах. Гравці розміщуються на відстані 7 м один від одного. Двоє з м'ячем стоять біля сітки в зонах 2 і 4, третій — на лицьовій лінії. Гравці зон 4 і 2 по черзі виконують передачу гравцеві зони 6, який повертає м'яч в ту зону, звідки отримав його (рис. 35).

23. Взаємодія гравців при передачах. Гравці розміщуються в зонах 1, 2, 4, 5. Із зони 5 передачу спрямовують у зону 2, після чого гравець переміщується в зону 4. Із зони 2 передачу виконують в зону 4, а гравець переходить в зону 1, з зони 4 передачу направляють в зону 1, а гравець переходить в зону 5. З зони 1 м'яч повертається в зону 4. З зони 4 — в зону 2, а гравець переміщується в зону .5, з зони 2 — по діагоналі в зону 5, а гравець переміщується в зону 1 (рис. 36).

24. Перша і друга передача між гравцями задньої і передньої лінії. Гравці стоять в зонах 5, 1, 2, 3, 4. Гравці зони 5 і 1 по черзі спрямовують м'яч в зону 3, гравець зони З виконує другу передачу в зону 4 і в зону 2, звідки м'яч повертається на задню лінію (рис. 37).

25. Взаємодія між гравцями різних ліній, наприклад, між гравцями 4, 3, 2 і гравцем 6 при виконанні початкової фази завершення атаки. На протилежній стороні знаходяться 2 партнери в зоні 1 і 5. Гравець зони 1 подає м'яч через сітку на гравця зони 6, який виконує першу передачу в зону 3, гравці зони 2 і 4 імітують нападаючий удар. Гравець зони 2 після імітації повертає м'яч в зону 1. Потім вправу починає гравець зори 5 (рис. 38).

Подачі м'яча


1. Гравці стоять парами на бокових лініях, по черзі роблять подачі, поступово збільшуючи силу удару. Спочатку один виконує 10 подач, другий приймає їх. Потім — навпаки. Вправа ускладнюється: гравці виконують передачі після швидкого переміщення; знову — серія подач і прийомів (2—3 зміни).

2. Подача на задню лінію майданчика.

3. Подача на передню лінію майданчика.

4. Багаторазове виконання верхньої прямої (верхньої бокової) подачі на точність.бокової) подачі на силу.

6. Багаторазове виконання верхньої прямої (верхньої бокової) подачі на місце, де найважче приймати м'яч (вздовж бокових ліній, на передню лінію 1 —1,5 м від лицьової лінії).

7. Виконання подачі на точність в зону 5 (6, 1), звідки його направляють гравцеві передньої лінії. Останній знову виходить на подачу. Той, хто подавав, вибігає в поле, імітуючи різні захисні дії (переміщення, падіння, нападаючі удари, блокування), після чого знову виконує націлену подачу. Після 10—15 подач гравці міняються місцями (рис.39).

8. Змагання на кількість подач, які виконуються без помилок.

9. Чергування різних способів подач.

10. Виконання подачі в ускладнених умовах (після імі¬тації різних прийомів техніки гри).

Нападаючі удари

1. Нападаючі удари з передачі партнера. Гравці з м'ячами шикуються в колону в зоні 4: перший на відстані 3 м від сітки, а гравець, який виконує передачу — у зоні 3. З протилежного боку майданчика розміщення гравців аналогічне.

Після передачі м'яча виконується удар, гравец, який виконав удар, переходить у протилежну колону і вправу повторюють.

2. Кожний гравець виконує нападаючий удар, після чого переходить у зону 3 для виконання другої передачі.

3. Гравці шикуються в колону по одному в зоні 2. Із зони 2 м'яч передають у зону 3 для другої передачі, із зони 3 у зону 2, звідки м'яч нападаючим ударом спрямовується через сітку на другу половину майданчика.

4. Гравці стоять у колоні по одному в зоні 3, один гравець — у зоні 2, звідки для удару м'яч передається в зону 3. Нападаючим ударом м'яч направляється через сітку на сторону суперника.
5. Гравці виконують нападаючі удари серіями по 15—20 раз з кожної зони.

6. Нападаючий удар із зони 4 після передачі м'яча із зони 3. У зону 3 м'яч передається із зон 6 та 5.

7. Нападаючий удар із зони 2 після передачі м'яча із зони 3. У зону 3 м'яч передається із зони 6 та 1.

8. Нападаючий удар після прийому м'яча. Гравці шикуються в колону в зоні 4, передаючий — у зоні 3, а допоміжні гравці з м'ячами — з протилежного боку сітки. Ударом стоїть у зоні 4, він передає м'яч у зону б, звідки виконується передача для нападаючого удару, гравець зони 4 завершує удар. Після 10—12 ударів гравці міняються місцями.

9. Нападаючии удар із зони 4 з далеких передач (1,5—2 м від сітки). Потім — із зони 2.

10. Нападаючі удари в певні зони майданчика.

11. Нападаючі удари з передачі м'яча, які виконуються 3 глибини майданчика.

12. Нападаючі удари проти одиночного та групового блокування. Вправи виконують з кожної зони передньої лінії.

13. Виконання нападаючих ударів в певну зону. Гравці виконують кілька серій нападаючих ударів (не більше 9) з власного підкидання з зони 4. Напрямок ударів: чергування з зони 4 в зони 5, 4, 1. Потім серію ударів виконують з зони 2 в зони 1, 2, 5. Далі — з зони 3 в зони 6, 1, 2, 5, 4. Вправу можна виконувати після різних за висотою, швидкістю і напрямком передач, зроблених партнером.

14. Нападаючі удари в ціль. На майданчику кладуть круги (діаметром 30 см) різного кольору (червоний, синій, зелений тощо). Кожний гравець виконує удар з будь- якої зони в круг тільки певного кольору. Завдання можна змінювати, а саме, гравець спрямовує удар по черзі в круги двох різних кольорів тощо.

15. Виконання ударів з раптовою зміною напрямку залежно від дій суперників. Гравець виконує удар із зони 4, 2, 3. На протилежній стороні суперник в момент передачі на удар переміщається в будь-яку зону. Нападаючий повинен спрямувати удар в цього гравця.

16. Нападаючі удари після імітації передачі. Гравець робить передачу, якщо є блок. Коли блоку немає, то сам виконує удар (рис. 40).

17. Нападаючі удари після участі в блокуванні. Гравець зони 2 виконує обманний удар, гравець зони 4 блокує і відразу після цього завершує атаку з передачі гравця зони 5. Аналогічні дії виконують і суперники (рис. 41).

18. Нападаючі удари після прийому м'яча від обманних або нападаючих ударів (із зони 2 або 4). Гравець зони З виконує нападаючі удари на гравця зони 4 (рис. 42), той приймає м'яч (у стойці або в падінні) і відразу переключається для виконання нападаючого удару в своїй зоні з передачі гравця зони 3 (останній має два м'ячі).

Після виконання 10—15 ударів гравці міняються місцями.

19. Передачу після прийому м'яча з подачі направляють на гравця, який виходить з задньої лінії. Гравець зони З розбігається на удар з короткої передачі, стрибає і виконує замах для удару. Друга передача направляється гравцеві зони 4, який виконує удар за спиною гравця зони 3.

20. Те саме, тільки гравець зони 3 імітує удар з короткої передачі, нападаючий гравець зони 2 забігає для удару з заслоном в зону 3 й виконує удар.

21. Те саме, тільки гравець зони 3 розбігається на удар з короткої передачі і імітує нападаючий удар. Другу передачу спрямовують на край сітки для завершення удару. 

22. Перша передача спрямована гравцеві, який виходить з задньої лінії. Гравець зони 2 забігає в зону 3 для удару з короткої передачі. Гравець зони 2 тільки імітує удар з короткої передачі, а завершує удар гравець зони 3.

23. Перша передача спрямована гравцеві, який виходить з задньої лінії й імітує передачу партнерові в зону 2, в свою чергу останній своїми діями відвертає увагу блокуючих гравців суперника. Завершальний удар виконує гравець зони 3 чи 4.

Вправи по вивченню групових тактичних дій спочатку доцільно проводити без протидії гравців захисту. Пізніше можна вводити блокування та страхування.

24. Перша передача спрямована гравцем зони 5 для удару партнерові в зону 2, який, побачивши груповий блок суперника, виконує передачу в стрибку в зону 3 для завершення удару.

25. Перша передача спрямована гравцем зони 5 для удару гравцеві зони 2, який, побачивши, що суперники зони 2 знаходяться ближче до центру, спрямовує м'яч для завершення атаки партнерові зони 4.

26. Перша передача спрямована гравцем зони 5 для удару гравцеві зони 2. Суперники організували груповий блок. Гравець зони 2 відкидає м'яч за голову для завершення удару партнерові, який перемістився з зони 3.

27. Перша передача спрямована гравцем зони 1 для Удару партнерові зони 4, який без блоку виконує нападаючий удар.

28. Перша передача спрямована гравцем зони 6 для удару в озну 4. Суперник організував груповий блок. Гравець зони 4 виконує відкидку для завершального удару у зону 3.

29. Те саме, тільки гравець зони 4 спрямовує м'яч для завершення удару в зону 2.

30. Перша передача спрямована гравцем зони 1 для удару гравцеві зони 4, який передає м'яч за голову, для завершення удару гравцеві, який виходить із зони 3.

Приймання подач і нападаючих ударів

1. Гравці шикуються в одну шеренгу, імітують прийом м'яча двома руками знизу.

2. Гравці стоять в парах на відстані 3—4 м один від одного. Один кидає м'яч, другий приймає двома руками знизу і повертає партнерові. Змінюючи висоту і напрямок польоту м'яча, ускладнюють умови.

3. Те саме, один гравець виконує удар м'ячем об підлогу, а другий переміщується до м'яча, який відскочив од підлоги, приймає його двома руками знизу і передає першому.

4. Гравці виконують передачу знизу двома руками, переміщуючись по майданчику (зробити якомога більше цих передач).

5. Виконання кількох передач двома руками над собою.

6. Виконання нижніх передач в парах.

7. Виконання передачі верхньої над собою і нижньої іншому гравцеві (в парах і трійках).

8. Виконання передачі знизу двома руками або передачі під час падіння перекатом на спину після удару м'яча об землю.

9. Прийом м'яча, який спрямував нападаючим ударом інший партнер.

10. Те саме, тільки удар виконують через сітку.

11. Прийом м'яча після удару об стінку.

12. Прийом м'яча в різних зонах майданчика.

13. Гравець дома руками підкидає м'яч на висоту 2— З м, після чого приймає його двома руками знизу. Умови виконання вправи ускладнюють, змінюючи висоту підкидання і напрямок польоту м'яча (вперед, назад, убік).

14. Чергування середніх (3—4 м) і високих (8—9 м) передач після прийому м'яча двома руками знизу.

15. Прийом і передача м'яча двома руками знизу біля сітки. Те саме, тільки після виконання удару. Можна полегшувати або ускладнювати вправу, змінюючи відстань од сітки й силу удару.

16. Гравець в зоні 5 виконує функції захисника, приймає нападаючі й обманні удари, спрямовані тренером від сітки з зони 2 (відповідно до завершення атаки суперника із зони 4).

17. Те саме, тільки гравець приймає м'ячі, спрямовані тренером і допоміжним гравцем, які стоять біля сітки в зонах 2 і 4 і по черзі виконують нападаючі й обманні удари.

18. Тренер стоїть на спеціальному помості (стіл, тумба тощо), виконує нападаючі й обманні удари з власного підкидання. Гравець в зоні 5 приймає м'ячі і спрямовує в зону нападу, де допоміжний гравець ловить м'яч і знову повертає для повторення вправи.

19. На одній стороні майданчика група стоїть в зоні 4. Там гравці, які підкидають м'яч, по черзі виконують нападаючий удар в зону 5, де два гравці приймають м'ячі після нападаючих ударів.

20. Нападаючі перебувають в зонах 4 і 2, а на протилежній стороні майданчика захисники — в зоні 5 (рис. 43). Нападаючі чергують сильні й обманні удари. Захисники повинні правильно визначити місце для прийому м'яча після нападаючого удару і спрямувати його в зону нападу.

21. Гравці в зоні 2 виконують нападаючі удари з передачі за голову гравцем зони 3 (рис. 44). Захисник визначає напрямок другої передачі, переміщується, займає вихідне положення для прийому м'яча.

22. Те саме, тільки нападаючі й обманні удари виконують. в зону 5 і 1. Захисник спочатку приймає м'яч у своїй зоні 5, пізніше переміщується в зону 1, щоб прийняти обманний удар, спрямований гравцем зони 4 (рис. 45).

23. Тренер (партнер) чергує верхні й нижні подачі, гравець на майданчику намагається завчасно визначити, яка буде подача і відповідно до неї зайняти найвигідніше положення для приймання м'яча.

24. Приймання м'яча в обмеженій зоні: якщо м'яч пролітає за межі цієї зони, то не треба робити спробу для приймання його. Те саме, тільки подачі виконуються силові й націлені.

25. Приймання м'яча в певній зоні. Гравці стоять в парах, приймання виконується тільки з однієї сторони. Після серії прийомів (10—15) партнери міняються ролями.

26. Один гравець виконує подачу з місця подачі, другий приймає м'яч і спрямовує його в обумовлену зону передньої лінії. Можна змінювати місце на майданчику і способи ви¬конання подачі.

27. Один гравець виконує подачу, а на протилежній стороні майданчика два гравці готуються приймати м'яч. Після подачі один гравець швидко вибігає до сітки, а той, хто прийняв м'яч, точно спрямовує його в зону, де знаходиться партнер.

28. Гравець виконує подачу в зону 5 (6, 1) , звідти партнер направляє м'яч гравцеві біля сітки. Останній — знову на подачу. Той, хто виконав подачу, вибігає на поле, імітуючи різні падіння, переміщення, нападаючі удари, блокування, після чого знову робить подачу. Після 10—15 подач гравці міняються місцями.

29. Гравець зони 6 приймає м'яч і спрямовує першу передачу гравцеві зони 3. Гравець зони 3 спрямовує м'яч для нападаючого удару партнерові у зону 4, який завершує Удар (рис. 46).

30. Гравець зони 1, прийнявши м'яч, спрямовує першу передачу у зону 3, звідки виконується передача у зону 2,

31. Гравець зони 5, прийнявши м'яч, спрямовує його партнерові в зону 2, який стоїть біля сітки. Гравець зони 2 може виконати передачу для завершення удару в зону 3 чи зону 4.

32. Гравець зони 1 спрямовує першу передачу гравцеві зони 4, який переміщується в зону 3, а гравець зони 3 переміщується в зону 4 для наступних дій у нападі.

33. Гравець зони 6 спрямовує першу передачу партнерові в зону 2, той передачею за голову переправляє м'яч нападаючому зони 3, останній з зони 3 переміщується в зону 2 й виконує удар (рис. 47).

34. Гравці зони 1 і 5 стоять за лицьовою лінією і виконують подачу в зону 6. Гравці зони 6, 3, 2, 4 приймають м'яч з подачі й розігрують комбінацію з завершенням удару в зону 1 і 5 на гравців, які після подачі виконують функцію захисників.

35. Те саме, тільки під час виконання нападаючого удару двоє ставлять блок. Після 10—15 повторень гравці мі-няються місцями.

 Блокування
1. Гравець імітує блокування біля сітки, стінки: стрибок виконує з місця, у момент стрибка дивиться на руки. Те саме після переміщення вправо (вліво) на один-три і більше приставних кроків.

2. Гравці по одному виходять з колони в зону 2. Тренер стоїть з протилежного боку майданчика на підвищенні в  зоні 4, підкидає м'яч і викопує удар у певному напрямку.
Гравець виконує два-три блокування.

3. Гравці стоять парами обличчям один до одного, між ними сітка (знижена на 5—8 см); нападаючий гравець тримає м'яч у руках, з двох-трьох кроків розбігу виконує нападаючий удар, блокуючий намагається закрити удар блоком. Після 10—15 Ударів гравці міняються ролями.

4. Багаторазове імітування блокування, з переміщенням праворуч і ліворуч та діставання підвішеного м'яча (на висоті, що на 1 м перевищує зріст чоловіків і на 80 см — зріст жінок).

5. Тренер кистю правої руки (праворуч або ліворуч) подає сигнали блокуючим. Відповідно за цим сигналом блокуючий гравець переводить руки в потрібному напрямку.

6. На одному боці майданчика нападаючий з відстані 1,5—2 м від сітки підкидає м'яч уперед, розбігається й виконує удар. Блокуючий, визначивши за траєкторією м'яча місце удару, переключає увагу на рух нападаючого і відповідно до його дій закриває блоком напрямок прямого нападаючого удару. Вправу виконують у парах по всій довжині сітки.

7. Нападаючий у зоні 4 виконує удар з передачі, спрямованої із зони 3, блокуючий повинен зайняти місце ліворуч від м'яча й руки спрямувати вліво, а після удару із зони 2 він робить те саме, розміщуючись праворуч від м'яча.

8. Блокування в зоні 3 нападаючих ударів з низьких передач з переключенням у зону 2 (рис. 48). Блокуючий виконує стрибок на блок в зоні 3. Але передачу для удару спрямовано у зону 4, тому гравець зони 3 швидко переміщується в зону 2 й бере участь в груповому блокуванні.

9. На одній стороні майданчика три блокуючих й три захисники на задній лінії. На другій стороні нападаючі гравці в зоні 4 і 2. Перша передача спрямовується в зону З, Де гравець переправляє м'яч для удару в зону 4 (або 2). Блокуючі гравці організовують індивідуальне і групове блокування. Якщо м'яч пройшов через руки блокуючого гравця його приймає захисник, який несильним ударом спрямовує м'яч на протилежну сторону. Якщо м'яч відскочив од рук блокуючих на сторону нападаючої команди, гравці намагаються прийняти його й знову завершити атаку.

10. Те саме, тільки індивідуальне й групове блокуваньня нападаючих ударів у напрямку розбігу (під різним кутом до сітки) з різних за висотою і відстанню передач.

11. Взаємодія двох блокуючих. Два гравці стоять у зонах 3 і 2 (3 і 4) й організовують зонний блок проти нападаючого удару з зони 4 (2).

12. Взаємодія блокуючого й захисника. Гравець перекриває удар, який виконується з зони 4 (2), а партнер, діючи в захисті зони 5 (1), вибирає місце на майданчику и спосіб для приймання м'яча після удару.

13. Взаємодія між трьома блокуючими при блокуванні удару із зони 4 (2, 3). Два гравці зони 2 і 4 (4 і 3) організовують зонний блок, а партнер, вільний від блоку, страхує зону за блокуючими або відбігає до лінії нападу для захисту зони поблизу блоку.

14. Вгадування напрямку передачі для нападаючого удару. Гравець, зайнявши вихідне положення біля сітки, стежить за рухами зв'язуючого гравця, визначає справжній напрямок передачі на удар і одразу починає переміщатися до місця, де буде виконаний стрибок для блокування.

15. Стрибок на блок. Блокуючий стрибає на блок після різноманітних за швидкістю та висотою передач (переміщення та імітування блокування на короткі й далекі відстані).

16. Застосування зонного блоку з урахуванням характеру передачі на удар та підготовленності нападаючого. Блокуючий розташовується по черзі в зонах 2, 4 та 3, перекриває основний напрямок удару з зон 2, 4, 3.

17. Одиночне й групове блокування нападаючих ударів у напрямку розбігу (під різним кутом до сітки) з різних за висотою і відстанню передач.

18. Те саме з чергуванням у напрямку розбігу і з поворотом.

19. Блокування в зоні 3 нападаючих ударів з низьких передач з переключенням на блокування в зону 2.

В усіх випадках гравець повинен вміти прогнозувати можливі ситуації. Це сприяє успішному виконанню блокування й можливому переключенню на інші дії, що виникають в ігрових ситуаціях. Наприклад, гравець зони 2 прогнозує для себе такі дії: приєднатись до основного блокуючого, поставити праву долоню так, щоб м'яч не відскочив від рук в аут, підстрахувати від обманного удару зблизька, швидко повернутися на майданчик, якщо м'яч пролетить коло блока, ї ввдючитися в гру.

Страхування
1. Гравці займають місця на майданчику. За сигналом тренера — «чотири» («два», «три»), що означає зону, з якої умовно проводять атаку, всі захисники імітують дії, характерні для блокуючих, страхуючого, захисників. У той же час вони виконують всі вільні зміни місцями, заздалегідь обумовлені тренером. Через 5—6 хв гравці переходять на другу (третю і т. д.) позицію і вправу продовжують.

2. Те саме, тільки з протилежної сторони з зони 4 (З, 2) виконують нападаючий удар. Гравці команди діють за планом тактичних дій в захисті виконують блокування, страхування залежно від ігрової ситуації на майданчику.

3. Із зони 4 і 2 по черзі виконують удари, на протилежній стороні два гравці блокують, а партнер, вільний від блоку і крайній захисник виконують страхування. Гравець зони  6 і другий крайній приймають м'ячі в захисті (рис. 49).

4. Вправу виконують у тренувальній грі. М'яч вводить у гру команда, яка захищає і має право на контратаку. Тактичну систему гри в захисті вивчають при необхідній розстановці гравців від 5 до 10 хв. Команда суперникій серійно виконує атаку.

Самострахування
1. Гравці розміщуються з обох сторін сітки один проти Виконуючи імітацію блокування, вони приземляються, імітують самострахування з розворотом в заданому напрямку. Вправу виконують серіями по 2—3 повторення в певному темпі. Після кожної серії інтервал 30 с для відпочинку і вправи на розслаблення.

2. Те саме, тільки блокуючі розміщуються в парах і виконують імітацію групового блокування та самострахування з одночасним поворотом у «свою» сторону. Доцільно поєднувати імітацію блокування і прийому м'яча знизу з наступним падінням і перекидами через плече. Вправу виконують серійно, 2—3 повторення в заданому темпі з 30-секундним відпочинком і вправами на розслаблення.

3. Гравці стоять колоною в зоні 3 обличчям до сітки, в зоні 2 і 4 — по одному допоміжному гравцеві (рис. 50). Після імітації індивідуального блокування в зоні 3 кожний по черзі переміщується в крайню зону групового блокування. Гравці, які там знаходяться, беруть участь в імітації групового блокування з одночасним самострахуванням у падінні в напрямку бокової лінії.

4. Гравці біля сітки імітують блокування. Партнери з м'ячем за спиною блокуючих. В момент приземлення партнери спрямовують м'ячі зліва (справа) від блокуючих, а ті в свою чергу повинні встигнути прийняти м'яч і передати його допоміжному гравцеві.


5. Допоміжні гравці розміщуються на спеціальному по-мості (гімнастичній лаві), тримають м'яч в руках так, щоб блокуючі могли вдосконалювати техніку блокування з «накриванням» м'яча на стороні суперника. Гравці переміщуються вздовж сітки і по черзі виконують блокування в зонах 4, 3, 2. 

Одночасно в кожній зоні гравець виконує самострахування, приймаючи м'яч, який спрямований йому в момент приземлення.

Потім допоміжні гравці виконують легкі удари, що створює додаткові труднощі при блокуванні.

При подальшому вдосконаленні прийомів техніки слід моделювати певні ігрові ситуації, що сприятимуть навчанню тактичного самострахування безпосередньо при постановці групового блоку.

6. Гравці стоять у колоні в зоні 3 обличчям до сітки. В зонах 2 і 4 крайні блокуючі. На другій стороні в зоні З тренер на спеціальному помості і допоміжні гравці з м'ячами (рис. 51). 

Основний блокуючий виконує індивідуальне блокування з «накриванням» м'яча, який тримає тренер. Після цього гравець переміщується в одну з крайніх зон для імітації групового блокування. Крайній блокуючий бере участь в груповому блокуванні та вдосконалює самострахування (м'ячі спрямовує за блоком тренер). Для підвищення навантаження в зоні 3 можна виконувати нападаючі удари замість пасивного тримання м'яча.

7. Те саме, тільки в зонах 2 і 4 гравці виконують нападаючі удари з власного підкидання м'яча (рис. 52). Одночасно здійснюється самострахування і приймання важких м'ячів, спрямованих тренером.

8. Гравці в зоні 4 вдосконалюють по черзі нападаючий або обманний удар в зону 6 (рис. 53). На протилежній стороні гравці вдосконалюють блокування і самострахування. В зоні 1—тренер з декількома м'ячами. Крайній блокуючий (2) приймає м'ячі, які тренер спрямовує вздовж бокової лінії. 

Одночасно гравці зон 4, 5 і 6 вдосконалюють приймання м'яча після нападаючих ударів, поєднуючи свої дії з діями блокуючих. Вправи для самострахування можна використовувати, як засіб для стимулювання підготовки волейболістів у виконанні захисних дій.

Фізична підготовка волейболіста

Від рівня розвитку фізичних якостей і здібностей волейболістів залежить оволодіння техніко-тактичними навичками. Чим вищий рівень розвитку спеціальних якостей і здібностей, тим легше оволодіти основами раціональної техніки й тактичними діями.

Фізичну підготовку волейболіста умовно можна поділити на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка спрямована на зміцнення здоров'я, всебічний розвиток і розширення функціональних можливостей організму. Особливу увагу приділяють розвиткові фізичних якостей, які недостатньо розвиваються спеціальними вправами.

Фізичні якості розвиваються при оволодінні руховими діями. А тому на заняттях з волейболу слід використовувати вправи для розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості й стрибучості. Для вирішення цих завдань використовуються вправи з різних видів спорту.

Гімнастичні вправи. Вправи без предметів: перекочування й перекиди вперед, назад, в сторони; стойка на лопатках, на голові й руках; випади, шпагати; вправи на координацію й точність рухів, з опором.

Вправи з предметами: набивними  м'ячами, скалками, тенісними, волейбольними і баскетбольними м'ячами, гантелями, еспандерами.

Вправи на гімнастичній стінці, лаві, перекладині, брусах: різноманітні виси, упори, розмахування, прості підйоми й зіскоки. .

Стрибки через планку з прямого розбігу; опорні стрибки через гімнастичного козла, коня.

Легкоатлетичні вправи. Біг на короткі й середні дистанції; біг у чергуванні з ходьбою по пересіченій місцевості. Стрибки в довжину, висоту, потрійний — з місця і з розбігу. Вистрибування, відштовхуванням однією і двома ногами. Штовхання ядра, метання диску, списа (правою і лівою рукою).

Лижна підготовка. Тренування в ходьбі на лижах по-перемінними й одночасними ходами, підйом вгору і спуски. Катання з гір.

Плавання. Вміти плавати одним із спортивних способів. Підготовка й складання норм комплексу ГПО.

Спортивні ігри - (бадмінтон, баскетбол, гандбол). Оволодіння основними прийомами гри (ударами, передачами, кидками і веденням м'яча). Індивідуальні, групові й командні тактичні дії нападу і захисту, ігри за спрощеними правилами.

Спеціальна фізична підготовка. Мета спеціальної фізичної підготовки — розвиток фізичних якостей і здібностей, специфічних для волейболу.

Спеціальна фізична підготовка тісно взаємозв'язана з оволодінням і вдосконаленням прийомів техніки гри. 

Основним засобом спеціальності фізичної підготовки є спеціальні (підготовчі) вправи.

Вправи для розвитку спеціальної сили:
1. Для м'язів, що беруть участь у виконанні прийому й передачі м'яча; згинання і розгинання рук в променевозап'ястному суглобі і кругові рухи кистями; стискання і розтискання пальців рук при положенні рук вперед, в сторону, догори, донизу, на місці і в поєднанні з різними переміщеннями; відштовхування долонями і пальцями від стінки двома руками й поперемінно правою і лівою рукою; з упору лежачи пересуватися на руках вправо (вліво) по кругу, ноги на місці; те саме, але під час переміщення вправо або вліво, рівночасно виконувати приставні кроки ногами; згинання і розгинання кистей, руки біля обличчя (рухи нагадують заключну фазу верхньої передачі м'яча); багаторазову кидки і ловіння баскетбольного (футбольного, набивного) м'яча в стінку; поперемінне ловіння й кидки набивних (баскетбольних) м'ячів у різні боки; вправи для кистей з гантлями (масою 1 —1,5 кг), з кистьовим еспандером, стискання тенісного (гумового) м'яча.

2. Для м'язів, що беруть участь у виконанні подачі м'яча: напружене стискання пальців у кулак і розтискання; переміщення на прямих руках вліво і вправо з упору лежачи, тулуб не згинати; з положення упору лежачи піднімати праву (ліву) руку в сторони, вперед і назад; з положення в упорі лежачи випрямляти руки, піднімаючи поперемінно праву та ліву ногу; з положення нахилу вперед (гумові амортизатори прикріплено ззаду на рівні колін) рух руками вниз-вперед; те саме виконується правою (лівою) рукою з кроком лівої (правої) ноги вперед; кидки набивного м'яча масою 1—2 кг знизу однією рукою з-за лицьової лінії через сітку (нижній край сітки не закріплений і накинутий на верхній трос); кидки зверху однією рукою з положення боком до сітки.

3. Для розвитку м'язів, що беруть участь у виконанні нападаючих ударів: стискання тенісного м'яча, обертальні рухи кистями з обтяженнями; відштовхування долонями і пальцями від стінки одночасно двома руками й поперемінно; кидки набивного м'яча масою 1—2 кг однією рукою або обома з положення «руки вгорі»; кидки набивного м'яча (1—2 кг) з-за голови двома руками, однією рукою над головою («крюком»); вправи для рук і тулуба з гумовими амортизаторами, гантелями, штангою; метання гумових м'ячів (хокейних, тенісних) через сітку, виконавши стрибок з розбігу; багаторазові стрибки з місця й розбігу, поєднані з ударами по м'ячу на гумових амортизаторах; стрибки на гімнастичні мати; стрибки в глибину з висоти 40—80 см з наступним вистрибуванням; стрибки з місця з доставанням підвішеного м'яча, стрибки з розбігу (з відштовхуванням однією або двома ногами).

Вправи для розвитку спеціальної швидкості: біг на 10— 30 м з максимальною швидкістю, боком, схресним кроком, спиною вперед (під час бігу різними способами виконується прискорення на волейбольному майданчику від лицьової лінії до лінії нападу, із середини майданчика до сітки, по діагоналі майданчика (із зони 1 в зону 4, із зони 5 в зону 2); біг різними способами із зміною напрямку (оббігати стойки, набивні м'ячі, гравців у колоні), з зупинками, прискореннями, з місця по прямій, те саме в межах майданчика (за зоровим сигналом), біг на 10—15 м із різних вихідних положень (стопки волейболіста) обличчям, боком і спиною стартової лінії (сидячи, лежачи на спині й на животі); біг із зупинками та зміною напрямку; «човниковий» біг на відстань 5—10 м; зміна способу переміщення за сигналом (звичайна ходьба, ходьба приставними кроками, присідом, спиною вперед, стрибками на одній або двох ногах, звичайний біг, тощо).

Естафети з бігом, стрибками, падінням у різних поєднаннях — без предметів, з предметами, з подоланням перешкод.

Імітаційні вправи (імітація передач з падінням, нападаючих ударів, блокування).

Вправи для розвитку спеціальної витривалості: багаторазові стрибки з діставанням підвішених предметів; стрибки через гімнастичну лаву, легкоатлетичні бар'єри; стрибки з обтяженням, зі скакалкою на одній і двох ногах на різну висоту.

Серії стрибків: у першій — максимальна кількість стрибків (15 с), у другій — максимально високі стрибки (15 с), пауза для відпочинку до 30 с. Повторюють 3—4 рази.

Вправи для розвитку спеціальної спритності: перекочування і перекиди вперед, назад, в сторони; політ — перекид; стойки на лопатках (голові, передпліччях, руках); переворот вправо (вліво); стрибки з підкидного містка; те саме з різноманітними рухами руками, тулубом, ногами; стрибки в глибину.

Вправи для розвитку спеціальної гнучкості: різні махові рухи руками; махові рухи ногами; випади вперед і в сторони; ходьба широкими випадами, підскоки в положенні випаду; колові рухи тулубом, те саме з невеликими обтяженнями, з допомогою партнера; міст із положення лежачи; вистрибування вгору з місця і з розбігу відштовхуванням однією й двома ногами з прогинанням тулуба, максимальним відведенням ніг назад і змахом руками вгору-назад.

Вправи на розслаблення: повільний біг з розслабленням м'язів тулуба й рук; махи ногою, розслаблюючи м'язи; розмахування руками при поворотах тулубу (м'язи рук розслаблені).

Вправи для розвитку сили, швидкості, витривалості чергують з вправами на розслаблення.

Тактика захисту

Індивідуальні тактичні дії. Вивчають й удосконалюють індивідуальні тактичні дії разом із удосконаленням прийомів техніки гри в захисті. Індивідуальні тактичні дії зумовлюються вибором місця та доцільним застосуванням прийомів техніки. 

Розрізняють індивідуальні тактичні дії, що застосовуються для прийому подачі, нападаючих ударів і блокування.

Тактика прийому подач. Гравець визначає своє місце на майданчику залежно від характеру наступної подачі суперника. 

Для прийому сильних подач рекомендується стояти далі від сітки, а для слабких — ближче до неї.

Гравці повинні вміти організовувати й успішно здійснювати різні тактичні комбінації з завчасно обумовленою зміною місць.

Залежно від траєкторії і сили подачі м'яча, гравець визначає спосіб його прийому, а напрямок руху — від розміщення партнерів.

Для того, щоб тактично грамотно діяти при прийманні м'яча з подачі, слід знати:
1. Якщо м'яч з подачі летить між двома гравцями, його повинен прийняти той, до якого м'яч наближається з правої сторони.
2. Якщо два гравці розміщуються не на одній лінії, то м'яч повинен приймати той, хто знаходиться до нього ближче.
3. Якщо м'яч летить вище від піднесених рук гравця, то його повинен приймати партнер другої лінії.

Тактика прийому нападаючих ударів. Щоб правильно вибрати місце при прийомі м'яча від нападаючого, необхідно визначити, з якої зони суперник виконує нападаючий удар. 

Після цього визначають напрямок нападаючого удару й готуються до переміщення в зону удару. Вибір місця захисником залежить від висоти стрибка нападаючого і від того, на якій відстані од сітки знаходиться м'яч.

Спосіб прийому м'яча і можливий напрямок його руху залежить від характеру нападаючого удару.

Уміння спостерігати за діями суперника допомагає правильно вибирати місце на майданчику. Якщо оцінка дій суперника безпомилкова, то ви маєте змогу своєчасно вибрати позицію та спосіб прийому м'яча.

Тактика блокування. У сучасному волейболі підвищилась роль індивідуального блокування, коли кожний гравець персонально відповідає за дії суперника відповідної зони.

Блокуючий насамперед повинен вміти передбачати, з якої зони виконуватиметься нападаючий удар. Після переміщення в потрібну зону, визначають доцільність блокування залежно від виконання нападаючого удару. Потім визначають момент стрибка на блок і постановку рук відповідно до напрямку удару.

Тому при вивченні тактики блокування особливу увагу звертають на вибір місця і своєчасність стрибка, розміщення рук над сіткою, вміння стежити за діями нападаючого в момент удару й швидке переключення на інші


Групові тактичні дії у захисті складаються із взаємодії двох-чотирьох гравців в середині лінії (передньої — блокуючий і партнер, задньої — в захисті й на страхуванні), t також між лініями при прийманні м'яча від нападаючи ударів і на страхуванні. Головне у взаємодії те, що гравці які не беруть участі в блокуванні, повинні забезпечити прийом м'яча в зонах, не закритих блоком.

Групові тактичні дії рекомендується вивчити із взаємодії двох гравців: двох блокуючих, які стоять у суміжних зонах, блокуючого і страхуючого, блокуючого і захисника.

Згодом включають вправи для трьох і чотирьох гравців у різних варіантах (блок,страхування,захист).

На наступних етапах слід застосовувати ігрові вправи й навчально-тренувальні ігри, проводити їх з перервами, щоб мати змогу робити необхідні зауваження, конкретизувати завдання і перевіряти їх виконання.

Командні тактичні дії. У захисті визначається три лінії розміщення і взаємодії всіх гравців в момент атакуючих дій суперника: блокування, страхування блокуючих і захист на майданчику.

У сучасному волейболі застосовуються такі системи гри в захисті: при страхуванні гравцем задньої лінії, при страхуванні гравцем передньої лінії; при страхуванні гравцями передньої і задньої ліній. Назва кожної системи визначається розміщенням гравця, який виконує страхування.

Система гри в захисті при страхуванні гравцем задньої лінії. Застосування цієї системи забезпечує надійне страхування блокуючих у відповідь на дії суперника, який часто виконує обманні удари, спрямовуючи м'яч через руки блокуючих (рис. 19). Гравець зони 6 постійно переміщується, щоб завжди бути в зоні проведення атаки суперником, готуючись підстрахувати м'яч від блоку і обманного удару.

Застосування системи захисту при страхуванні гравцем задньої лінії доцільне, якщо команда добре блокує і спроможна нейтралізувати сильні нападаючі удари суперників, спрямовані в зону 6. При цьому більшість м'ячів, що відскакують од блоку, залишаються в межах триметрової лінії і їх має приймати гравець, який страхує.

Система гри в захисті при страхуванні гравцями передньої і задньої ліній забезпечує захист задньої центральної, частини майданчика гравцем зони 6, який знаходиться би | ля лицьової лінії (рис. 20). Страхування забезпечує крайній захисник (гравець зони 1 або 5) і підсилює також один із гравців, який не бере участі в груповому блокуванні (зон ни 4 або 2).

Такий захист найефективніший при завершенні атак нападаючими, які виконують удари над блоком і з далеких від сітки передач без організації захисту на передній лінії (гра без блоку). Однак при цьому страхування передньої лінії центральної частини майданчика послаблене.

Така система гри в захисті складніша, і вивчати її рекомендується лише тоді, коли гравці добре підготовлені технічно і розуміють тактику захисту.

У грі в захисті при страхуванні гравцем передньої лінії схема розміщення гравців залишається однаковою для будь-якої ігрової ситуації. Гравець, який не бере участі в блокуванні, виконує страхування (рис. 21).

Вибираючи певну систему захисту, враховують індивідуальні особливості нападаючих гравців команди суперників, залежно від конкретної ігрової обстановки.